с.Ямниця

Історія прикарпатського села Ямниця, яке вперше згадується в документах в 1444 році довга і давня. На всіх етапах української історії воно  висунуло полум’яних борців за народну справу.  Ямничани у найтрагічніші часи високо несли прапор визвольних ідей, вписуючи в історію власні яскраві сторінки.

Однією з найвідоміших постатей в історії Ямниці, символом незламності і вірності своєму народові по праву став Іван Смицнюк. Цей народний захисник був закатований панськими гайдуками 3 квітня 1843 року, коли втретє направлявся до Відня поминатися про волю закріпаченого народу. Замученого громада таємно поховала на своїм цвинтарі в Ямниці, і в австрійський час його було заборонено згадувати. Та минали роки. Односельці не забували свого борця, таємно молилися на могилі за його праведну душу і тихо, від покоління до покоління переказували своїм дітям про славного борця.

Визначною постаттю в будівництві української держави став уродженець Ямниці – Дмитро Катамай, один з керівників Українських Січових Стрільців. Він був одним з організаторів товариства «Січ» в Станіславові , створив         його філію в Ямниці. Під час першої світової війни очолював український курінь Австро-Угорського Легіону у Відні, а пізніше активно працював на утвердження ЗУНР та УНР.

Важкі випробування випали на долю ямничан в період Другої Світової війни. Багато з них стали на захист рідного краю в ряди УПА. Найбільш відомими героями визвольних змагань були: Василь Савчак – окружний провідник ОУН-УПА на Буковині, нагороджений орденом Срібного Хреста за бойові заслуги; Володимир  Дейчаківський – один з провідників сітки ОУН на Станіславщині, що зазнав звірства від нацистів у гестапівських таборах;  Богдан Дейчаківський, що входив в організаційний відділ ОУН і ще до приходу німців був заарештований більшовиками в 1941 році.

Невпинно летить час. Багато ямничан було замордовано в більшовицьких і нацистських  катівнях в роки війни. Багато їх доля розкидала по далеких країнах і континентах, живуть вони і трудяться сьогодні в США, в Канаді, Аргентині,  Австралії та інших країнах. Знайшли там другу Батьківщину, але бережуть рідну мову,  традиції, звичаї свого села, своєї України, і не забувають про рідний дім, про односельчан, про друзів, з якими вони росли, ділили радість і незгоду.

Протягом століть,  з покоління в покоління ямничани були дружніми, подавали одне одному допомогу, особливо в сумні дні своєї історії. Не забулося досі як в часи першої Світової війни село було зруйноване і спалене, а жителів вивезено до міста. Важкі тоді були дні і місяці, багато людей, особливо дітей, забрала хвороба, і все ж ямничани вижили, завдячуючи ласці Божій.

Ямниця має давні традиції активного релігійного і національного життя.  Повоєнне відродження села пов’язане з іменем місцевого священика о. Юстина Гірняка. Саме під його орудою зведено церкву Св. Миколая, Народний дім, засновано й відновлено практично всі національні громадські організації та мистецькі осередки, які діяли того часу на Західній Україні. Ще перед Першою світовою та в період між світовими війнами парох Ямниці о. Юстин підняв своєю працею громаду настільки, що вона за рівнем національної свідомості, за розвитком аматорських мистецьких колективів, за матеріальними статками, за рівнем освіти, навіть футболом, яскраво вирізнялася своєю самобутністю на Станиславівщині.

У часи визвольних змагань учасниками боротьби було 300 ямничан, з яких 140 поклали своє життя на вівтар Вітчизни, серед яких — заступник голови Станиславівського проводу ОУН Володимир Дейчаківський та провідник ОУН Буковини Василь Савчак («Сталь»).

Влітку 1989 року, зразу ж після відправи в Дем’яновому Лазі, в Ямниці організувався осередок руху, й Ігор Дейчаківський поставив питання про перехід громади і храму в лоно УГКЦ.

Вдячні ямничани не забувають своїх героїв і увіковічнили їх пам’ять у монументах, насипаних могилах, хрестах, пам’ятниках.

Ямниця є надзвичайно цікавим місцем для туристів. Люди з інших околиць можуть відвідати тут місця, кожне з яких має свою історію.

  

  Церква

 

Перші вістки про ямницьку церкву і розвиток церковних відносин знаходимо у документах дуже давніх часів. Про ім’я і прізвище пароха дізнаємося із Йосифінської метрики за 1787 рік. Ним був, згідно переказу, о.Бчеорж  Левицький.  Під проводом о.Левицького в Ямниці налагоджується нормальний соціально-економічнй та духовний розвиток в умовах австрійської залежності.  За свідченнями тематизму від 1832 року ямницьким парохом був о.Петро Галайкевич.

Нова дерев’яна церква зведена у 1772 році. Як і село, церква спалена у 1916 році. В середині 1920-х років проект нової церкви від архітекта О. Пежанського не затвердили. Через шість років для громади представили інший проєкт церкви, цього разу від архітекта Лева Левинського. Проект затвердили і вже у 1932 році за священика Юстина Гірняка завершили будівництво модернової дерев’яної церкви.

У 1944 році німецькі вояки намагалися знищити святиню, та, на щастя, цього не сталося. В радянський період церква постійно чинна як російська православна, ремонтована в середині 1980-х років. 29 жовтня 1989 року громада села під проводом о. Михайла Федорака (1921-1995) перша в області повернулася до Греко-Католицької Церкви( пам’ятна дошка над входом до церкви). Сьогодні церква належить до пам’яток архітектури місцевого значення.

      Ямницька церква стоїть в північній частині села, зі сходу від траси. Велика триверха з цікавими формами споруда вівтарем орієнтована до північного сходу. При вівтарі з обидвох сторін є ризниці. З півночі і півдня стіни бабинця опоясують відкриті арочні галереї – без сумніву один з чудових елементів цієї церкви. Зовнішінсть церкви по ремонті сприймається неоднозначно: бані з маківками виблискують жовтою бляхою, а піддашшя і майже всі дахи покриті металочерепицею. Але безперечно, це одна з найкрасивіших церков Тисмениччини. Муровано-дерев’яна дзвіниця збудована коштом добровільних пожертв парафіян у 1996 році.

 

На сьогоднішній день парохом села є  Курилів Богдан Володимирович – священик, декан Єзупільського деканату, отець-місіонер Івано-Франківської єпархії.  Навчався на географічному факультеті Чернівецького університету. Після виходу з підпілля УГКЦ вступив до теологічно-катехитичного духовного інституту. 24 жовтня 1992 р. єпископом-ординарієм Софроном Дмитерком був висвячений на священика. 1992-1998 рр. обслуговував парафію в с. Тязів, а потім перейшов на парафію св. Миколая в с. Ямниця. Також працював університетським капеланом та викладав в Івано-Франківській Теологічній Академії.

 

 

Пам’ятники

Пам’ятник  Івану Смицнюку

Далекий 1905 рік став найбільш пам’ятний в історії Ямниці. За ініціативою молоді 3 червня і урочистій обстановці під супровід хору з піснею «Чуєш, брати мій» було відкрито даний пам’ятник, який освятив отець села А.Струтинський. Автор монумента, відомий станіславівський митець Бебнович, зобразив розірваний документ, як символ підступності державної і поміщицької влади , які на папері дбають про права громади , а на ділі ними нехтують, закриваючи очі навіть на злочин. Характерно , що у зборі грошей на пам’ятник і в його відкритті брало участь тисячі навколишніх сіл, немовби демонструючи тим самим і свій протест проти всякого панського гніту і поневолення.

Пам’ятник Дмитру Катамаю

13 жовтня 2015 у Ямниці відбулося урочисте відкриття пам’ятника з нагоди 125-ї річниці від дня народження знаного військового, громадського діяча,  публіциста та редактора газети, «Громадський голос» Дмитра Катамая (1887-1935).  Відтепер біля символічної могили воякам УСС в Ямниці можна побачити пам’ятник людині, чиє ім’я досі було маловідомим. Крім цього, на даній плиті виписано імена 44 ямницьких вояків УВВ та УГА. Гроші на спорудження пам’ятної плити надав меценат, уродженець Ямниці Ярослав Іванович Фригович.

Пам’ятник Василеві Савчаку

22 травня 2011 року у Ямниці урочисто відкрито пам’ятник уродженцю села, окружному провіднику ОУН Букавини Василеві Савчаку – «Сталю».

Монумент виконаний з полірованого граніту й бронзи – провіднику ОУН, розпростерши руки, ніби стоїть на обороні рідної землі. Її встановлення та виготовлення архітектурної композиції біля пам’тника обійшлося більш як у 300 тисяч гривень . Кошти на пам’ятник виділили Ямницька сільська рада та ВАТ «Івано-Франківськцемент».

Василь Савчак належить до числа найяскравіших провідників українського підпілля та національно визвольної боротьби, отих «польових командирів», які до останнього подиху боролися за самостійну Україну.

Василь був один з керівників однієї з наймаштабніших операцій УПА в Карпатах. А з другої половини 1945 року й до своєї загибелі в жовтні 1950 року Василь Савчак очолював ОУН Буковини. Досі невідомо, де поховане тіло героя-підпільника. Але у рідній Ямниці пам’ять про нього увіковічнили.

Пам’ятний хрест на честь знесення кріпацтва

 Пам’ятний хрест на честь знесення кріпацтва в Галичині в 1848 році. Побудований на кошти Василя Смицнюка, онука провідника ямницької громади Івана Смицнюка, в 1873 році. Після повернення в 1944 році більшовицьких окупантів хрест слугував мішенню для їхніх солдатів, які вправлялись у стрільбі. Внаслідок цього був зруйнований. Відновлений стараннями місцевого коваля Миколи Галіпчака.

 

  Ямницький хрест

 Встановлення хреста в Долішньому кінці має свою історію, яка повинна навчити сучасне покоління, що за свої лихі вчинки ви відповідаєте не тільки перед людьми, але й перед Богом.

Михайло П’яста працював в селі на колії і заробляв досить непогані гроші, якось вирішив він випити горня пива і забув там гаманець з грошима. Тоді там знаходився ще один юнак Юрко Я. Коли Михайло помітив, що немає гаманця, він повернувся, але не застав ні гаманця, ні Юрка. Разом з жандармами він відправився до Юрка, там знайшли гроші тої кількості і номіналу як у Михайла. Однак дружина Юрка присягнулася, що це її гроші, поклавши руки на Біблію.

Після клятви дружина невдовзі померла, а за нею помер її син. Зрозумівши, що це тяжке покарання за скоєне, Юрко вирішив відкупити провину за гріх і поставив за свій кошт пам’ятник.

 

В 1939 році комуніст Богдан знищив його, вирвавши трактором. Після відходу совітів населення села відновило хрест .Коли більшовики прийшли другий раз, то хрест витягнули знову.

Теперішній Хрест виготовлено із дубу,його посвята проходила і урочистій обстановці на Зелені свята 1998 року. У відновленні хреста взяло участь багато людей з Долішнього кінця і не тільки.

Сьогодні біля нього можна побачити багато людей похилого віку, які моляться, бо через недуги не можуть прийти до церкви. Тут починається і закінчується коляда. Хресту вклоняється кожен перехожий і подумки просить захисту у важких життєвих ситуаціях.

 

Хрест тверезості

13 жовтня 1874 року в переддень Святої Покрови, за ініціативою о.Струтинського в Ямниці відбулися місійні урочистості, присвячені боротьбі з пияцтвом. На урочистості прибули представники сільських громад з Побережжя, Єзуполя, Сільця, Тязева, а такаж Станиславова.  Прибули також делегації з більш відомих місцевостей – Стебника, Бобровників і Старих Богородчан.

Згодом в урочистості взяло участь близько 5 тисяч прихожан як і з Ямниці, так і з інших сіл. Газета «Слово» зазначила, що «два хрести сіяють десь при мурованій дорозі во вєчную пам’ять».  Хрест поставили навпроти корчми ,  і громада присягала на Біблії не пити. В час загальної трапези, яка відбувалася після урочистостей, присутнім було роздано дві пісні проти п’янства, які виконав хор ямницької молоді.

Хрест тверезості – пам’ять минулих літ, немов застерігає ямничан, пригадуючи їм давнє лихоліття та остерігаючи, щоб не попали у нове.

 Борцям за волю України

 

Осередок ямницького «Руху на початку 90-х років зробив у селі чимало добрих справ, а головне – пробудив в односельчанах дух патріотизму. Однією з таких важливих справ стало відкриття пам’ятного хреста загиблим воїнам УПА за річкою Бистрицею біля  підніжжя гори Стінка. Це сталося 14 жовтня 1996 року. В організації урочистостей ключову роль відіграв голова сільської ради Василь Ребрик, а голова осередку Василь Дейчаківський вручив пам’ятні медалі «Руху» ямничанам ,  учасникам Другої світової війни і національно-визвольної боротьби. Пам’ятний хрест було поставлено за ініціативою та стараннями рухівця Василя Деркача. На його урочисте відкриття та освячення прийшло багато ямничан гостей.

У відновлювальних роботах взяли участь представники Громадської ради села Ямниця. Відновлення символічної могили – це збереження історичної пам’яті для майбутніх поколінь. Наші діти повинні знати про тих людей, які боролись за самостійність України. Передусім це відновлення історичної справедливості та виявлення поваги до вояків-повстанців.

Каплиці

 Капличка, побудована за ініціативи і на кошти громадян села Дарії Деркач та Романа Галіпчака. 2008 рік

 

 Каплиця «Пресвятої  родини» 2 вересня 2012р.

 

Каплиця Пресвятої Родини, меценатом якої став о. Василь Смицнюк з родиною 2 жовтня 2016 р.

Каплиця Пресвятої Богородиці ініціаторами та меценатами будівництва якої є сім’я Романа та Валентини Юрків. 28 серпня 2016 р. 

 

Ротонда Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі 17 липня 2016 р.

Меморіал воїнам німецької армії

У перших числах вересня 2015 року відбулося урочисте відкриття та посвячення пам’ятного меморіалу солдатам німецької армії часі першої світової війни (1914-1918рр.). Подія небуденна і має велике значення для села.

В час Першої світової війни німецькі солдати були союзниками та побратимами наших прадідів, які воювали у складі ас торо-угорської армії та корпус Українських січових стрільців. Вони спільно боролись проти російської царської армії. У 1916 році російські війська розпочали масштабний наступ на Галичину. Австро-угорські війська, які не змогли вистояти перед більшими силами ворогів почали відступати по лінії фронту. Для того щоб зупинити цей наступ росіян, Німеччина перекинула до Галичини велику кількість своїх дивізій, деякі з них були направлені для утримання ділянки фронту Станіслав – Галич. 1 серпня російським військам вдалося захопити місто Станіслав, однак далі наступ був зупинений айстро-німецькими силами. Ямниця в числі всіх інших сіл стала потужною укріпленою лінією фронту , яку  росіяни намагалися прорвати десять разів, однак зробити цього так і не змогли. Дана лінія фронту простояла майже рік. За цей час на території села загинуло понад три сотні солдатів з обох сторін, а Ямниця була повністю зруйнована.

Powered by WordPress | Designed by: WordPress Themes | Thanks to Top WordPress Themes, Premium WordPress Themes and