Чорнобильський дзвін.

За ким же б’є він?

За тим, хто пішов

У високу блакить,

Щоб звідти на мудрість

Нам очі відкрить.

Щоб пам’ять не згасла,

Щоб ти пам’ятав,

Як розлючений той

Там реактор палав.

34 роки тому,  у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год 23 хв 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний…

У ці дні ми привертаємо увагу як української, так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, — наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров’я, а інколи й життя.

Ми знаємо, що серед тих, хто першими опиняється на місцях, позначених смертю і болем, обов’язково є медики. Їм не звикати до екстремальних умов. Але тоді, у 1986-му, мало хто знав, що собою представляє аварія на ЧАЕС. Це — пізніше. А тоді, у травні 1986-го, вірні своєму обов’язку, медпрацівники поспішили в «зону». Їм першим було найважче. Насамперед тому, що знали, як це може позначитись із часом на здоров’ї людей. Про себе тоді ніхто не думав.

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України та сусідніх держав. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення».

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.Радіація — невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

Чорнобиль… Раніше це слово асоціювалося зі спокоєм і красою, а тепер — зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: «Пити воду — заборонено», «Радіація».Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Довкола усе заростає бур’яном.

Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

Гуляє в порожніх оселях…

Ще треба й таке пережити —

Безлюдні покинуті села.

(І. Притика)

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гіркою війною.

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

«Чорнобиль не має минулого часу» – саме так вважають і працівники Тисменицької ЦБС, формуючи для ознайомлення своїх користувачів, читачів тематичні полички, книжкові виставки, айстопери:

«Чорнобиль не має минулого часу» Тисменицька РБ;

«Нехай Чорнобильська біда остання буде на планеті» б-ка-філіал с. Милування;

«Живий плач мертвої зони» б-ка-філіал с.  Липівка;

«Чорнобиль – довгий слід трагедії» б-ка-філіал с. Старий Лисець;

«Терновий вінець Чорнобиля » б-ка-філіал с. Одаї;

«Чорнобиль — нестерпний біль нашого народу» б-ка-філіал с. Чорнолізці;

«Гірчить Чорнобиль, крізь віки гірчить» б-ка-філіал с. Ганусівка;

«Біль і тривоги Чорнобиля» б-ка-філіал с-ща Лисець.

«Дзвони Чорнобиля душу тривожать» б-ка-філіал с. Красилівка;

«Чорнобиль. Трагедія. Пам’ять» б-ка-філіал с.Марківці;

«Біль душі людської» б-ка-філіал с-ща Єзупіль.

Матеріали взяті з бескоштовного ресурсу YouTube які знаходяться у вільному доступі.